Bibliosofiya: Бібліотечне віддзеркалення людини

Bibliosofiya: Бібліотечне віддзеркалення людини: Іноді мені здається, що писати про бібліотеку та її життя, можливо тільки за умови не просто факту існування тебе у бібліотечному світ...

Бібліотечне віддзеркалення людини

Іноді мені здається, що писати про бібліотеку та її життя, можливо тільки за умови не просто факту існування тебе у бібліотечному світі чи просто в бібліотеці, а за умови проживання бібліотекою твого життя. Коли бібліотека як живий організм (хоча чому «як живий»?) є складовою твого буття, твого існування – дихання твого серця. Дурниці з приводу: «ми всі складові бібліотеки» чи «тільки наша єдність, як колективу і читачів, дає бібліотеці життя» – трохи зводять в судомі щелепи, неначе чуєш звук, коли «(газонаповненою пластмасою з пористою структурою, яка складається з комірок, що не сполучаються, отримана з синтетичних смол та характеризується низькою щільністю та високими тепло- і звукоізоляційними характеристиками)» по «(твердій аморфній речовині, прозорій, в тій чи іншій частині оптичного діапазону (в залежності від складу), отриманій під час застигання розплаву, що має склотвірні компоненти)». Не можна бути не бібліотекою і цією множиною створити бібліотеку. Адже, коли ми говоримо про людство, то розуміємо цілість засобами людей. Так і з бібліотекою. Бібліотека не створюється для людей – люди створені для бібліотеки. Народжуючись, кожна людина не позиціонується як творець бібліотеки, але кожна бібліотека позиціонується як творець людини. Я навіть не буду зараз окремо підкреслювати в слові «людина» першу літеру як головну чи велику, тому що людина – створіння, що мислить. Мислить, значить прагне. Якщо мислить і прагне, значить мудрішає. А мудрість – це бібліотека. Таким чином, в кожній людині є бібліотека. Ми або знаємо щось про бібліотеку в собі, або не знаємо, або знаємо, що можна про таке знати. Якщо не знаємо, що можна про таке не знати – нас немає. Тому, коли нам (бібліотечно-патріотично налаштованій братії професіоналів) кортить залучити до бібліотечного світу якомога більше людей, нам просто потрібно відкрити в людині людину і, таким чином відкрити в ній бібліотеку, відкрити бібліотеку для людини – повернути людину обличчям до себе. Люди сьогодні занурені «кудись» і «десь». Люди не читають – люди зчитують. Зазирнути в себе можливо тільки поглянувши у ксилографічне віддзеркалення символів письма на папері, коли незрозуміле на поверхні, а зрозуміле в глибині. Тому, коли людина побачить не себе в бібліотеці, а бібліотеку в собі, вона відчує те, що читає, а не засвоїть те, що зчитувала. І на зміну «зчитувачам» сьогодення прийдуть «читачі» майбутнього в яких живе бібліотека.